Хвороби озимого ріпаку

У статті подано розгорнутий огляд основних хвороб ріпаку, шляхів їх поширення та запобіжних заходів.

 В арсеналі українського аграрія є великий вибір сучасних сортів і гібридів озимо­го ріпаку з потенціалом урожайності 60-65 ц/га. Для товарних посівів уже не рідкість урожаї на рівні 40-50 ц/га, що свідчить про високий рівень застосовуваної технології.

Водночас одним із вузьких місць, що стри­мує реалізацію потенціалу культури, є втра­ти від хвороб. Тому необхідність своєчасного виявлення та діагностики захворювань ріпа­ку є досить актуальною – вчасно проведені захисні операції дозволяють значно зменшити втрати від хвороб.

Біла гниль

Симптоми та шкідливість. Біла гниль ріпаку проявляється на всіх надземних органах рослини протягом періоду вегетації. Досить часто хвороба розвиваються на її стеблах. В більшості випадків рослини ура­жуються біля основи. Інфікована тканина спочатку набуває брудно-зеленого мокрого вигляду й вкривається білою ватоподібною грибницею, а з часом в її межах формуються склероції. Далі уражені ділянки розмоча­люються та руйнуються – рослини в’януть та гинуть.

Слід зазначити, що симптоми хвороби можуть змінюватися, бути нетиповими. Зокрема, за умов дефіциту атмосферних опадів і низької вологості повітря уражена тканина знебарвлюється, на її поверхні немає білої грибниці та склероції (ці морфологічні структури можна виявити всередині стебел, розламавши їх).

Шкідливість хвороби зростає за раннього ураження стебла (у період цвітіння – фор­мування стручків), оскільки хворі рослини з часом гинуть, не утворюючи насіння. У разі пізнього ураження погіршується якість отри­маного насіння – воно втрачає схожість.

Збудник, його біологія та спеціаліза­ція. Причиною хвороби є гриб Sclerotinia sclerotiorum(Lib.) de Bary. У період вегетації рослин він розповсюджується шматочками міцелію. Склероції патогену, яким відве­дено роль збереження гриба за неспри­ятливих умов, після перезимівлі можуть проростати двома способами: міцеліально та карпогенно. В останньому випадку утворю­ються апотеції із сумками та сумкоспорами. Первинне зараження може відбуватися від сумкоспор, або міцелію. Гриб має широку трофічну спеціалізацію, яка охоплює багато культурних і дикорослих рослин. Зокрема, уражуються соняшник, горох, соя, квасоля, морква, капуста, томат, огірок й ін.

Фактори, що впливають на уражуваність рослин. Хвороба прогресує за умов підви­щеної вологості повітря та дощової погоди. Сприйнятливими до ураження є рослини, що ослаблені різними біотичними й абіо­тичними чинниками.

Джерела інфекції. Основним джере­лом інфекції є склероції, що зберігаються в ґрунті тривалий період. Резервація та про­дукування інфекційного матеріалу також проходить на інших рослинах-живителях.

Заходи попередження ураження рослин та обмеження розвитку білої гнилі такі:

• Використання гібридів із підвищеною стійкістю проти збудника хвороби;
• Дотримання науково-обґрунтованої сівозміни;
• Сівба високоякісним насінням, обро­бленим фунгіцидним протруйником;
• Своєчасне та якісне проведення всіх агро­технічних заходів, що створюють опти­мальні умови для росту й розвитку рос­лин, оскільки відсутність стресів для рос­лин підвищує їх стійкість проти патогену;
• За потреби застосовувати дозволені фунгіциди.

Сіра гниль

Симптоми та шкідливість. Уражуються рос­лини протягом усього вегетаційного періоду. Хвороба проявляється на квітках, стеблах, листках та стручках. Спочатку її симптоми помітно на листках нижніх ярусів рослин. Значна кількість інфекційного матеріалу про­дукується на відмерлих листках, що знахо­дяться на поверхні ґрунту. На хворих листках з’являються брудно-зелені водянисті, слизисті плями, які часто мають зональну концентричність і жовті краї. Уражені ділянки збільшу­ються в розмірах і змінюють конфігурацію до неправильної. Відмерла тканина зневоднюєть­ся, набуває коричневого забарвлення та вкри­вається у вологих умовах сірим нальотом. Такі листки в подальшому відмирають. Ураження стебел у прикореневій частині рослин призво­дить до появи на їх поверхні сірого нальоту. Рослини з такими симптомами поступово засихають і відмирають. Стручки уражуються сірою гниллю на різних етапах формування та розвитку. За інфікування у фазу зеленого стручка останні знебарвлюються й можуть деформуватися, а спороношення формується слабо. Стручки, уражені під час дозрівання частково або повністю вкриваються сірим нальотом. Інфіковане насіння втрачає блиск та є щуплим.

На поверхні уражених ділянок рослин можуть формуватися склероції патогену. Вони мають вигляд чорних горбиків і значно менші за розмірами, ніж такі самі структури, що формує збудник білої гнилі на ріпаку.

Шкідливість хвороби полягає в загибелі рослин, уражених у ранній період вегетації, зниженні кількості й якості отриманого вро­жаю насіння, втраті його схожості.

Збудник, його біологія та спеціалізація. Причиною хвороби є гриб Botrytis cinerea Pers. Біологічний цикл його розвитку включає такі життєві форми: міцелій, конідіальне спороношення та склероції. У гриба також відома сумчаста (Botryotinia fuckeliana(de Bary) Стадія, яка представлена апотеціями, що формуються під час проростання склероціїв.

У період вегетації патоген розповсюджу­ється конідіями. Ураховуючи те, що гриб є факультативним паразитом, він насамперед поселяється на ослаблених рослинах. Наяв­ність механічних пошкоджень прискорює процес зараження.

Гриб B.cinerea є поліфагом і паразитує на багатьох рослинах із різних ботанічних родин, зокрема на рослинах соняшнику, гречки, гороху, сої, нуту, квасолі, томату, огірка, пер­цю, суниць, малини, винограду та ін.

Фактори, що впливають на уражуваність рослин. Ураження рослин ріпаку грибом B.cinerea відбувається у вологі вегетаційні періоди. Найбільш інтенсивне проростання конідій патогену відбувається в краплинно-рідинному середовищі або за умов високої відносної вологості повітря. Температурний діапазон для розвитку гриба є досить широ­ким, але оптимальними все ж таки є помірні температури. Наявність пошкоджень, завда­них різними шкідниками, – причина зара­ження рослин. Порушення агротехніки, що призводить до ослаблення рослин, також підвищує їх сприйнятливість до гриба.

Джерела інфекції. Патоген зберігається в ґрунті у вигляді склероцій. Їх масове фор­мування відбувається на рослинних рештках в осінній період під час зниження темпера­тури. Б ураженому насінні може знаходитися грибниця патогену. Накопичення інфекцій­ного матеріалу відбувається й на інших рослинах-живителях гриба B.cinerea.

Заходи попередження ураження рослин й обмеження розвитку сірої гнилі. Для конт­ролю сірої гнилі ріпаку слід використовувати імунологічний метод, агротехнічні заходи та фунгіцидний захист. Загалом підходи до обмеження поширення та розвитку хвороби такі самі, як і проти білої гнилі ріпаку. Слід зазначити, що збудники сірої та білої гнилей ріпаку є типовими некротрофами, тобто їх паразитування інтенсивно відбувається на ослаблених рослинах.

Чорна плямистість, або альтернаріоз

Симптоми та пікідливість. Рослини ріпаку уражуються альтернаріозом протягом усього вегетаційного періоду. Хвороба проявляється на всіх надземних органах рослин. Перші її симптоми на озимій культурі можна спо­стерігати вже восени. Спочатку уражуються сім’ядольні листочки, на яких з’являються дрібні округлі, у вигляді крапочок, темні пля­ми, що в подальшому збільшуються в розмі­рах. Мірою розвитку, росту й утворення нових листків на них також виникають симптоми хвороби, У разі збільшення в розмірах уражені ділянки набувають зональності.

Після перезимівлі та відновлення вегета­ційного періоду, за сприятливих умов, аль­тернаріоз прогресує на листках різних ярусів рослин. До того ж утворюються темно-корич­неві зональні плями різних розмірів. Навколо некротичних ділянок утворюється жовтий ореол, що може поширюватися на значну відстань від уражених тканин. За сильного розвитку захворювання такі ділянки збіль­шуються в розмірах і зливаються між собою.

У цьому разі центральна частина відмерлої тканини зберігає зональність і темно-корич­неве забарвлення, тоді як периферійна має світло-коричневий відтінок. Результатом тако­го розвитку хвороби є відмирання листків.

На зелених стручках ріпаку альтернаріоз проявляється спочатку у вигляді дрібних чорних блискучих крапок, які згодом збіль­шуються в розмірах і можуть перетворюватися на виразки. У подальшому уражені стручки передчасно розтріскуються.

Під час дозрівання ріпаку альтернаріоз на уражених стручках проявляється у вигляді чор­ного нальоту, який у різному ступені покриває уражений орган залежно від розвитку хвороби. Уражене насіння втрачає блиск і стає трух­лявим. Досить часто розвиток альтернаріозу може спричинити передчасне достигання рос­лин, розтріскування стручків й осипання насін­ня. В останньому також зменшується вміст олії.

Збудники, їх біологія та спеціалізація. Хво­робу спричинюють гриби Alternaria brassicae(Berk.) Sacc., A. brassicicola (Schwein.) Wilts., A alternate (Fries) Keissler та інші гриби з роду Alternaria Nees. Їх поширення під час вегетації відбувається за допомогою конідій.

Гриби A. brassicae та A. brassicicola уражу­ють різні капустяні культури. Вид A.alternate є поліфагом.

Фактори, що впливають на уражуваність рослин. Хвороба значно прогресує у вологу погоду. Саме за підвищеної вологості повітря відбувається проростання конідій. Водночас гриб А.alternata є менш вимогливим до воло­ги. Фактори, що призводять до ослаблення та пошкодження рослин, прискорюють їх ураження патогенами.

Джерела інфекції. Інфекція збудників аль­тернаріозу зберігається у вигляді грибниці та конідій на уражених листках озимого ріпаку, на рослинних рештках різних капустяних культур і в насінні.

Заходи попередження ураження рослин й обмеження розвитку альтернаріозу. Такі самі, як і в разі профілактики білої гнилі. Особлива увага – до забезпечення збалансованого жив­лення рослин і контролю бур’янів і шкідників

Несправжня борошниста роса, або пероноспороз

Симптоми та шкідливість. Хвороба про­являється протягом усього вегетаційного пері­оду. Уражуються листки, стебла та стручки. Діагностичні її ознаки характеризуються появою на листкових пластинках із верх­нього боку жовтуватих розпливчастих плям. Водночас із нижнього боку листка спочатку формується білуватий наліт, що з часом набу­ває світло-фіолетового відтінку.

У разі ураження стебел і стручків на них виникають світло-бурі вдавлені плями, які з часом вкриваються світло-фіолетовим нальотом.

За сильного розвитку хвороби уражені лист­ки засихають й обпадають. Ураження стручків веде до зниження якості насіння.

Збудник, його біологія та спеціалізація. Причиною хвороби є гриб Perenospora brassicae Gaeum (сучасна назва Perenospora parasitica(Pers.et Fr.)Fr.. Його конідіальне спороношення фор­мується у вигляді світло-фіолетового нальоту. Під час вегетації рослин патоген поширюється конідіями. Крім конідіального спороношен­ня в уражених тканинах рослин гриб фор­мує мікроскопічні кулясті ооспори. Останні виконують функцію збереження патогену за несприятливих умов.

Гриб Р.brassicae паразитує майже на всіх капустяних культурах (капусті, редьці, редисі та ін.). Часто інтенсивний його розвиток від­бувається на рослинах суріпиці звичайної, звідки інфекційний матеріал поширюється на рослини ріпаку.

Фактори, що впливають на уражуваність рослин. Гриб Р.brassicae є вологолюбним. Тому дощова погода, висока відносна вологість повітря (вища за 70%), прохолодна погода (температура 14… 16 °С) сприяють ураженню рослин збудником пероноспорозу. Порушен­ня агротехніки: загущені посіви, надлишок азотного живлення – знижують стійкість рослин проти патогену.

Джерела інфекції. У зимовий період патоген зберігається грибницею в тканинах уражених рослин ріпаку озимого. Ооспори гриба зберігаються в уражених рослинних рештках. Усередині інфікованого насіння знаходиться грибниця патогену. Уражені рослини капустяних культур також є резерваторами інфекції.

Заходи попередження ураження рослин й обмеження розвитку пероноспорозу. Такі самі, як і в разі профілактики білої гнилі.

Фомоз

Симптоми та шкідливість. Хворобу можна виявити протягом усього вегетаційного пері­оду. На уражених сходах у нижній частині стебел з’являються темні плями, які з часом набувають сірого відтінку. Незабаром плями вкриваються чорними крапками (видимі без збільшувальних приладів), які є пікнідами патогену. Останні – важлива діагностична ознака хвороби. Уражені стебла трухлявіють, висихають, що призводить до загибелі рослин.

Тривалий у часі перебіг хвороби може спри­чинювати появу світло-сірих виразок на сте­блах, також на стеблах формуються пікніди. Хворі рослини відстають у рості, мають хлоротичний вигляд, поникають, в’януть і гинуть.

На уражених листках і стручках плями сухі, сірі з великою кількістю пікнід. Уражене насіння тьмяне та погано виповнене.

Шкідливість хвороби полягає в зрідженні схо­дів, загибелі дорослих рослин, недоборі врожаю насіння та погіршенні або втраті його схожості.

Збудник, його біологія та спеціалізація. Причиною хвороби є гриб Phoma lingam(Tode) Desm.. Під час вегетації поширюється за допо­могою пікноспор. Патоген також формує сум­часту стадію Leptosphaeria maculans(Desm.) Ces.& De Not) що представлена псевдотеціями, у яких утворюються сумкоспори.

Первинне зараження рослин може від­буватися сумкоспорами, а вторинне – пікноспорами. Останніх гриб продукує декілька генерацій.

Гриб P.lingam уражує також різні капустяні рослини: гірчицю, капусту (білоголову, цвітну та брюссельську), редис, турнепс та ін.

Фактори, що впливають на уражуваність рослин. Розвитку хвороби сприяють тепла погода (22…25 °С), підвищена вологість і загу­щеність посівів. Патоген інтенсивніше про­никає в рослини через механічні поранення, а також пошкодження, спричинені шкід­никами.

Джерела інфекції. Збудник фомозу збе­рігається грибницею в уражених рослинах ріпаку озимого. На уражених рештках також можуть формуватися псевдотенії. Усередині інфікованого насіння є грибниця патогену.

Заходи попередження ураження рослин й обмеження розвитку фомозу. Такі самі, як і в разі профілактики білої гнилі, а також:

• Убезпечення рослин від механічних пошкоджень;
• Контроль забур’яненості та шкідників;
• після збирання врожаю – обов’язкове знищення рослинних залишків за допо­могою оранки.

Борошниста роса

Симптоми та шкідливість. Розвиток хво­роби нами відмічено на ріпаку ярому в серед­ині вегетації рослин. На зелених листках, стеблах і стручках з’являється білуватий наліт. Із часом серед нальоту утворюються темно-коричневі крапки, які є клейстотеціями патогену. За сильного розвитку хвороби уражене листя жовтіє та засихає. Насіння на таких рослинах формується щупле.

Збудник, його біологія та спеціаліза­ція. Причиною хвороби є гриб Erysiphe cruciferarum Oxiz. et Junell. (у літературі він час­то зустрічається під назвою Erysiphe communis Grev. f. Brassicae Hammare). Борошнистий наліт на поверхні уражених рослин – це грибниця та конідіальне спороношення. За допомогою останнього патоген поширюєть­ся під час вегетації. Наприкінці вегетацій­ного періоду він формує сумчасту стадію – клейстотеції з сумками та сумкоспорами.

Навесні або на початку літа сумкоспори є джерелом первинного зараження рослин. Вторинне зараження та перезараження від­буваються через конідії. Останніх гриб про­дукує декілька поколінь. Патоген уражує різні капустяні культури.

Фактори, що впливають на уражуваність рослин. Хвороба прогресує у теплі, посуш­ливі роки. Сильніше уражуються рослини, ослаблені посухою. Інкубаційний період може тривати 5-7 днів.

Джерела інфекції. Зберігається гриб на рештках уражених рослин у формі клейстотеціїв.

Заходи попередження ураження рос­лин й обмеження розвитку борошнистої роси. Вирощування стійких сортів і гібридів, дотримання сівозміни та просторової ізоляції з іншими капустяними культурами. За необ­хідності – застосування хімічного захисту. Після збирання врожаю – обов’язкове зни­щення рослинних залишків за допомогою оранки

АНАТОЛІЙ СТОЛЯР, канд. С.-г. Наук, заступник директора ТОВ “Іннарія”,

експерт МИКОЛА КИРИК, д-р біол. Наук

МИРОСЛАВ ПІКОВСЬКИЙ, канд. Біол. Наук